Зґвалтовані любов’ю
Батьківство

Зґвалтовані любов’ю

Share Button

«Діти – святе», «Все найкраще – дітям», « Діти – це квіти життя».

Щось мене ця пісня дуже вже втомила і як батька, і як дитину в минулому, і як майбутнього діда. Може, вже досить любити дітей своєю егоїстичною любов’ю? Може треба з ними якось по-людськи, а не як з іграшками?

Особисто я нізащо б не хотів народитись в наш час. Забагато любові. Як тільки ти народився, то стаєш іграшкою майже одразу.

Мама, тато, бабусі й дідусі зразу ж починають відпрацьовувати на тобі свої інстинкти, комплекси та вади. Запихають їжу в три горла. Наймають дитячого масажиста. Тебе, маленьке дитятко, виряджають у джинсики та курточки для загального схвалення та здивування, хоча ти ще й, навіть, не навчився сидіти. А якщо тобі зовсім не пощастило і ти народився дівчинкою, то неодмінно потрібно проколоти вуха чим скоріш, щоб показати всім золоті сережки від дяді Вови. Щоб же не гірше, ніж у сусіда було.

На третій день народження твої іграшки вже не вміщаються в дитячій кімнаті, а у шість років – їх ні в гараж, ні в сарай не запхнути. Кожного дня тебе водять по магазинах дитячої одежі, в той самий час відвідуючи ресторани та зали ігрових автоматів. А, ще забув додати! Планшет! У дитини обов’язково має бути цей чудо-девайс. А ще бажано айфон. Роки так у три. Бо ж він є у Маші, хоча його матуся заробляє багато менше нас. І, навіть, у Данєчки з сусідньої групи він теж є, який взагалі живе з бабусею.

Іграшковий період

Перед школою зазвичай закінчується «іграшковий період» і починається абсолютно новий – «виправно-трудовий». Люблячі батьки починають трохи приходити до тями і розуміти, що зробили щось не те. У дитинки зайва вага, неабиякий характер та синдром дефіциту уваги. Це і є приводам для нової гри у «Знайди спеціаліста», де дитину із задоволенням тягають по лікарям, дієтологам, педагогам, репетиторам, психоневрологам.

Родина шукає чудо-засіб, який дозволить отримати магічні результати, не змінюючи нічого всередині виховання дитини. Це більше схоже на езотерику, на яку витрачається багато грошей та часу. В результаті маємо велику дірку від бублика.

Ще до цього періоду можна додати бажання батьків впровадити залізну дисципліну там, де її ніколи не було. Замість того, щоб допомогти маленькій людині знайти заняття за інтересами та надати більше відповідальності і свободи, батьки починають лякати ременем та позбавленням життєвих задоволень, якими самі й прикормили. Результат знову не порадує: дитина вчиться під батогом, втрачаючи будь-який інтерес до навчання та самовдосконалення в майбутньому.

Коли ж безглуздість затрачених зусиль вже не приховати, починається новий етап. Тут, майже всі люблячі батьки починають різко ненавидіти своїх дітей: «Ми для тебе, а ти!» Різниця полягає лише в тому, що одні відправляють «улюблене чадо» в освітній заклад закритого типу, або ж закордон, а інші несуть свій хрест, постійно нагадуючи про це дітям.

З часом, змирившись, що нічого путнього з «тимійхрест» не вийшло, батьки продовжують свою справу. Відмазують від армії, влаштовують на платне відділення у престижний ВУЗ, дають гроші на хабарі для вчителів та звичайні витрати, купують квартиру, машину тощо.

Якщо від природи дитятко не дуже талановите, то ця стратегія може принести досить непогані результати – виросте скалічена, але добропорядна душа. Але ж тільки для заліковування ран від батьківської надлишкової любові та піклування діти розплачуються власним здоров’ям, добробутом, сімейним життям, душею.

Культ дітей

Культ дітей з’явився досить нещодавно: років 50-60 тому. Це штучне явище є одним з найпотужніших інструментів для збільшення обсягів споживання. Кожен квадратний сантиметр дитячого тіла, не говорячи вже про кубічних міліметрах душі, давно поділені між виробниками товарів та послуг. Змусити людину любите себе такою маніакальною любов’ю виявляється доволі-таки складною морально-естетичною задачею. А любов до дитини – це зовсім інше.

Все це зовсім не означає, що раніше дітей не любили. Ще й як любили. Просто раніше не було дітоцентричних сімей. Дорослі не грали в безкоштовних аніматорів. З появою дитини вони продовжували жити природнім життям, а по мірі того, як зростали діти, залучали їх до сумісної діяльності. Дітей любили, але вони з перших променів свідомості починали розуміти, що вони лише частинка сім’ї, а не її центр. Вони розуміли, що є старші, яких поважають, є молодші, про яких дбають, є справа, де треба допомагати, є віра, що її треба сповідати.

Бізнес на дітях

Сьогодні ж ринок нав’язує спільноті готовий рецепт сім’ї, в основі якої знаходиться дитина. Це стратегія програшу відносно дитини, але призначена вона для того, щоб викачувати гроші з довірливих та «люблячих» громадян. Ринку зовсім не потрібно, щоб сім’я будувалась правильно. У цьому випадку вона зможе задовольняти більшість своїх потреб сама, всередині себе. Але ж ми не такі.

Ми любимо радитися з іншими, як нам поступати, що робити тощо. І ця звичка людей по всьому світу вже принесла не один мільярд доларів величезним галузям виробництва. Ідеальний з точки зору ринку батько – це не той, що проведе вихідні з дитиною, піде в парк, покатається на велосипеді. Ні. Ідеальний батько сучасності – це той, який буде працювати цілі вихідні, щоб заробити на 2-годинний візит в аквапарк.

Як на мене, то така батьківська любов – це одна з форм егоїзму. Щоб нам не казали про батьківський обов’язок та жертовність, таке батьківство – це груба насолода, суцільна біологія.

Дитина – гість в твоєму домі: нагодуй, виховай та відпусти.

Індійське прислів’я
Коментарі