Слова, які не варто говорити своїм дітям
Батьківство

Слова, які не варто говорити своїм дітям

Share Button

Кожен яз нас, колись, спересердя, гримав на дітей без зайвих на то причин, завдаючи їм болю, залишаючи їх ображеними, злими та розчарованими. Нижче Ви знайдете приклади слів та фраз, які не варто говорити своїм дітям та, як їх краще замінити. Сподіваємось, дана інформація допоможе Вам виховати дитину доброю та здоровою.

«Залиш мене в спокої!»

Батьки теж люди, їм теж потрібен деякий час побути в спокої, або просто вирішити нагальні справи. Домовитись з дитиною про невеличку перерву хоч і важко, проте – можливо. Проблема наступає тоді, коли Ви постійно повторюєте своїм дітям: «Не заважай мені!», або «Я зайнятий!» чи «Не докучай мені!».

Доктор Сюзетте (Suzette Haden Elgin, Ph.D.), засновник Ozark Center for Language Studies, що в місті Гантсвілл, США, застерігає робити так. «Діти сприймають це як Ваше бажання їх відшити і, поступово, втрачають бажання спілкуватись з Вами. А коли вони підростуть, то більш за все, вони, без особливої потреби, просто не будуть ані горіти бажанням спілкуватись з Вами, а ні ділитися якимись власними переживаннями».

Тим не менше, потрібно привчати дітей з самого малечку, що батькам потрібен час для вирішення власних справ. Тут в нагоді стануть няні, можна виторговувати трішки часу за солодощі, також можна просто включити дитині мультики – хто ж їх не любить? Проте, не заміняйте постійно свою присутність вищезгаданим.

Коли у Вас просто зриває дах і потрібно декілька хвилин посидіти в спокої, спробуйте сказати щось на кшталт: «Мамі потрібно декілька хвилин, щоб закінчити одну важливу справу і їй потрібна твоя допомога. Чи могла б ти посидіти і помалювати декілька хвилин? Коли я закінчу, ми підемо на вулицю разом!»

Просто треба бути реалістом і пам’ятати, що зовсім маленькі діти не здатні будуть зайняти себе чимось цікавим цілу годину.

«Ти такий…»

Часто можна почути: «Чому ти був такий грубий до Каті» чи «Як ти міг бути таким недотепою?». Інколи мами дозволяють собі бовкнути про дитину, в її присутності: «Вона у мене така сором’язлива!». Малим дітям властиво вірити в те, що вони почують, не питаючи, навіть якщо це про них самих.

Так негативні ярлики, які на них навішують батьки чи близькі, стають рисами характеру. Не варто вживати навіть такі ярлики, як сором’язливий чи тямущий, хоч вони і виглядають досить позитивно, проте створюють на дитину не потрібний та недоречний тиск.

Пам’ятайте, адже найнеприємніші та найобразливіші закарбуються Вашим дітям до старості.

В такій ситуації краще звернути увагу на те, що саме неправильно зробила дитина. Приклад: «Катя дуже образилась, на те, що ти сказала нікому з нею не гратися. Чи не могли б ми якось підняти їй настрій?».

«Не плач!»

Також можна почути: «Не ний!», «Тут нема чого боятися!» та «Ти вже не маленький!». Проте діти, особливо маленькі, які ще не в змозі висловити своє почуття, буває, починають плакати, як нам здається без зайвих на то підстав. Їм буває неприємно, вони можуть сумувати і так: вони можуть боятися буденних речей.

«Бажання батьків захистити дітей від негативних почуттів – це природно», – каже доктор Деббі Гляссер (Debbie Glasser, Ph.D.), керівник Центру Підтримки Родини при Nova Southeastern University (www.nova.edu) в Форт-Лодердейл, США. «Проте, слова «Не бійся» не допоможуть Вашій дитині побороти страх».

Ви не зможете примусом та запереченнями змусити дитину почуватись краще – просто висловіть підтримку. «Тобі, мабуть, дуже прикро, адже Іванко сказав, що не хоче бути більше твоїм приятелем». Чи: «Так, хвилі виглядають дуже страхітливими по початку. Проте я буду з тобою разом і ми дозволимо їм трішечки омивати наші ноги. Обіцяю, я буду тримати тебе за руку».

Називаючи дійсні почуття своїми іменами, Ви не тільки вчите дитину висловлювати почуття, але й вчите їх бути чуйними. Зрештою, вони будуть менше плакати, а більш ділитися своїми переживаннями.

«Невже так важко бути таким, як твоя сестра (брат)»

Використати когось із братів, сестер чи родичів, як взірець, комусь видається непоганою ідеєю. «Дивись, як Семен добре справляється з бігунком на блискавці». Чи більш актуальне: «Дивись Іванка вже використовує горщик, тож, чому ти так не можеш зробити?» Але всі порівняння мають зворотну реакцію, адже Ваша дитина – не той Семен і не та Іванка.

Це нормальна річ порівнювати поведінку чи досягнення маленьких дітей, а також обговорювати їх досягнення серед батьків.

Проте, ні в якому разі не варто робити це в їх присутності. Кожна дитина унікальна і має свій поступ, власний характер та індивідуальність. Порівнюючи власну дитину з кимось, означає для них, що Вам би хотілось когось іншого.

Порівняння не допоможе змінити поведінку дитини на краще. Проте примус зробити те, до чого дитина ще не готова, або, з якихось причин, робити не хоче, який Ви влаштовуєте на дитину, може збентежити дитину та веде до втрати впевненості в собі. Також таке порівняння ображає дитину і може призвести до зворотної дії.

Набагато продуктивніше заохочувати дитину поточними досягненнями: «Ти самостійно вдягнув пальто? Який же ти молодець!» чи «Дякую, що сказав мені, що в тебе повний підгузник!»

«Ти міг би зробити це краще!»

Як і порівняння, глузування може завдати болю Вашій дитині. В будь-якому випадку, навіть якщо Вам так здається, дитина не могла зробити краще. Навчання – це довгий шлях проб та помилок. Ви певні, що малюк розуміє, що йому буде важко налити воду із важкого глечика в склянку не розливши? Може він не очікував, що глечик буде повним? А може він в дитячому садочку без проблем наливав воду із іншого, меншого та легшого глечика?

Навіть, якщо він вже зробив таку саму помилку вчора, Ваш негативний коментар не буде ані продуктивним, ані підтримуючим. Краще допомогти та порадити дитині простіший шлях. Скажіть: «Мені більше б сподобалось, якби ти зробив це отак!»

До непотрібних кпинів можна віднести ще й такі вирази як: «Я не можу повірити ти зробив це», або «Я іншого і не очікував!». Ваші діти почують це як: «З тобою одна морока і ти ніколи не робиш нічого правильно!»

«Припини, а то поплачеш у мене!»

Погрози, зазвичай, це свідчення безпорадності батьків. Вони рідко бувають ефективними. Наші погрози звучать на кшталт: «Якщо ти не зробиш саме так, я тобі влаштую…» чи «Якщо ти зробиш так ще раз, то я тобі як…» Проблема полягає в тому, що рано чи пізно Вам доведеться вигадувати страшніші покарання. Інакше погрози перестають діяти і легенькі ляпаси по сідницях переростуть в добрячі прочухани, які самі по собі є малоефективними для зміни поведінки. Це було підтверджено багатьма дослідами.

Чим молодші діти, тим більше часу їм потрібно для засвоєння. «Дослідження показують, що шанси повторення ідентичного проступку в цей же день становлять 80%, незважаючи на те, як ви їх караєте», – стверджує доктор Мюррей (Murray Straus, Ph.D.), соціолог університету New Hampshire’s Family Research Lab.

Поведінка навіть старших дітлахів, за умови, якщо Ви не дотримуєтесь жодної стратегії виховання, буде призводити до покарань. Саме тому, в такій ситуації варто спробувати перенаправити увагу дитини в інше русло, уникати небажаних місць, попереджувати конфліктні ситуації чи, навіть, поставити дитину в куток. Це буде набагато продуктивніше, ніж словесні погрози та прочухани.

«Ось почекай: тато повернеться до дому!»

Висловлювання подібного штибу – це не просто інакший вид покарання, це відкладене покарання. Щоб бути ефективним, дисциплінарне покарання має відбутись відразу після проступку. Інакше дитина не пов’яже Ваше покарання із цим проступком.

А коли тато повернеться додому, дитина вже забуде, що вона накоїла. Тож, образа за несправедливе покарання буде набагато сильнішою, ніж заслуговував проступок дитини.

Також, якщо Ви свою роботу перекладаєте на плечі когось іншого, цим Ви підриваєте Ваш авторитет в очах дитини. «Навіщо мені слухати маму, якщо вона, все одно, нічого не буде робити зі мною?», – Ваша дитина може зауважити. Не кажучи про те, що без всяких підстав і потреб, Ви робите із свого партнера «поганого копа».

«Поквапся!»

Це безсмертне слово переслідує вже не одне покоління батьків і дітей, а в наш час щільного графіку, частота його вживання значно зросла.

Дуже важливо також, як Ви це кажете, як часто та яким тоном. Постійно підганяючи дітей, Ви легко викличете у них почуття провини, але Ви не змусите їх рухатися чи робити щось швидше.

«Мене дуже почало непокоїти те, що останнє, що діти бачили вранці перед виходом з дому – це була моя агресивність», – каже родинний терапевт Paul Coleman, автор книги «Як сказати це своїм дітям» (англ. How to Say It to Your Kids). Я кардинально переглянув свою поведінку і замість того, що проричати «Я сказав вимкнути той телевізор 5 хвилин тому», – я просто вимикаю його сама.

«Який ти молодець!»

Здавалось, що поганого в тому, щоб трішки підбадьорити малюка, який ще тільки всьому вчиться. Проблема полягає в тому, що якщо Ви промовляєте його після будь-якої дії дитини, то слово втрачають свій сенс. Вони добре розуміють різницю в нагороді за щось важливе, та за якусь дрібничку.

Боріться з нестримністю!

Коментарі