Дайте дітям трохи знудитися
Батьківство

Дайте дітям трохи знудитися

Share Button

Батьки та родичі досить часто придумують різноманітні розваги та веселощі для маляток, аби ті не нудьгували жодної хвилини та розвивалися якомога більше часу. В протилежному випадку, виникає почуття провини перед дитиною та, в першу чергу, перед собою за свою неідеальність: не достатньо хороша мама, яка не присвячує кожну хвилину своєму чаду.

До того ж, в епоху суцільної інформаційної доступності для дітей та дорослих, досить легко пересититись як візуальними засобами, так і аудіо носіями. Мозок досить швидко звикає до яскравого, творчого, а головне постійного, втручання. І вимагає більше. Той мультик, яким дитина задивлялася ще вчора, сьогодні видається вже не таким цікавим. І ми чуємо: “Мамо, мені нудно вже. Постав інший!”. Величезна кількість розваг б’є прямо в мозок і через деякий час вже ніщо не може зацікавити та здивувати…

Проте, психолог Еспер Юуль (Jesper Juul) з Нідерландів, автор таких бестселерів для батьків, як “Діти країни Хюгге” та “Хюгге датський дитячий світ”, наголошує, що насправді, нудьга — конструктивний початок для гармонійного та творчого розвитку дитини.

Лише, розуміючи, що розваг не буде, дитина починає дивитись всередину, аналізувати свій досвід, шукає його застосування та вчиться відпочивати творчо.

Дитина, яку лишили в спокої, розвивається

Діти ще вміють відчувати та не бояться опрацьовувати свої слабкі місця. Дитина обирає собі той вид діяльності або таку гру, які є найбільш ефективними для гармонізації особистості.

Якщо дитині треба тренувати вестибулярну систему, – то турніки чи гойдалки стануть найкращими друзями.

Якщо є нестача тактильних відчуттів, – то може розсипати дрібні іграшки та всістися на них.

Якщо є психічні рани чи необхідність опрацювати якісь травмуючі події, то вільна гра прийде на допомогу.

І для того, щоб вгамувати страх, дитина стає воїном або драконом у своїй грі. Щоб загоїти душевні рани, дівчатка лікують своїх ляльок. Варіантів безліч.

Проте, одна річ є важливою: дитина, яку лишили в спокої розвивається. І знаєте що? Вона розвивається саме в тому напрямку, який потрібен саме цій дитині. Не в тому, який обирають для неї батьки, вихователі або вчителі. А в тому, який обирає сама дитина.

Нам, турботливим батькам, досить часто ввижається, що дитина займається справжніми дрібницями в цей момент. І ми знов сунемо свого нестримного довгого носика у цей величезний дитячий світ. І даємо поради. І пропонуємо діяльність, книжки, картки, алфавіт, мультики… Зовсім не враховуючи потреби дитини.

Лікуйте з дитинства

Як би Ви не піклувалися і не любили своє чадо, дитина все одно звернеться до психіатра в дорослому віці… Чули? Так от, гарні новини в тому, що багато всіляких дитячих переживань можна вилікувати. Легко. Дитина сама це зробить. Коли їй стане нудно та сумно.

Нудьга слугує:

  • стимулом для розвитку креативності
  • для усвідомлення себе в цьому світі
  • для втілення своїх справжніх, ніким не нав’язаних ідей
  • для пошуку нових рішень.

Якщо дитина нудиться, то дайте їй нудьгувати. І не треба відчувати ніяких докорів сумління при цьому. З самого початку дитина відчуватиме дивні, а іноді, й неприємні відчуття. Проте, саме вони дають змогу дитині знайти баланс між потребою у зовнішніх стимулах та творчим потоком.

— вказує Еспер Юуль.

Малеча б’є пластиковою пляшкою ляльку сестрички… Кричить криком, що так їй і треба. Не варто вмішуватися зі словами допомоги для ляльки(намагаючись виховати що?): “Петрику, не бий лялю. Їй боляче!”. Чи дівчинка побудувала башту, а потім розламала її подушкою з криком: “Наших б’ють!”. “Боже! Марічку, що це ти таке кажеш?!”, – не встоїть бабуся, яка ще пам’ятає ВВВ.

Зупиніться, дорослі. Давайте визнаємо, що дитина — це є людина, у якої вже формуються і виявляються емоції. І так. Діти — не для того, щоб сидіти причесаними та розповідати віршики родичам на дні народження. І дітям теж треба скидати цю емоційну напругу. Не завжди сльозами. Не завжди бігом. Вони шукають інші варіанти. Екологічні. Інтуїтивно. Ті, які підходять саме їм. І часто придумують ігри, щоб це зробити. А ми їх зупиняємо. Говоримо, що так гратися не можна, що це жорстока гра тощо. І цим самим вчимо їх не чути себе, відвертатися від себе з самого дитинства. Сумно. За дітей.

Давайте, спостерігати за дітьми. Давайте замислюватися, що, може, дитині потрібна ця гра. І ця нудьга. І після тисячного повторення Вашим чадом: “Мамо, мені сумно!”, скажіть: “Добре, котику. Я тебе розумію. Посумуй ще трохи…”. І нехай дитина шукає ту чарівну шафу у країну Нарнії…

Коментарі